МАН

Формування високої моралі, активної громадянської позиції окремої людини в усі часи – чи не найважливіше покликання суспільства. Розвиток духовних цінностей особистості стає передумовою формування людини ХХІ століття, від якої певною мірою залежить майбутня доля держави. Тому нас, учителів, не можуть не хвилювати морально-духовні орієнтації наших учнів та випускників, становлення яких відбувається в навчально-виховному процесі.

У Концепції літературної освіти в загальноосвітній школі сказано, що вивчення літератури має забезпечувати, зокрема, і завдання «сприяння моральному самовизначенню молодої людини, виробленню в неї активної життєвої позиції на основі гуманістичних цінностей та ідеалів, прагнення до самостійного пошуку, духовного самовдосконалення».

Моральні орієнтири, отримані учнями на уроках світової літератури, переносяться на всі сфери життя дітей, сприяючи формуванню їхньої моральної, соціальної компетентності.

Світова література – це сходинки до пізнання духовної скарбниці людства. Формуючи планетарне мислення школярів, ми виховуємо в них і національну самосвідомість, розглядаючи українську культуру як невід’ємну частину загальнолюдської. Завдяки світовій літературі з’ясувалось, що наша українська культура тисячами ниток пов’язана із всесвітньо-мандрівними сюжетами, вічними образами, типологією течій, напрямів. Як наслідок – школяр бачить свою культуру і себе в ній, у широкому аспекті розвитку людства.

Узявши за мету викладання світової літератури розвиток творчих здібностей особистості, вважаємо, що ця проблема є актуальною на сучасному етапі в період особистісно-орієнтованого навчання.

Робота з формування творчої особистості має бути заздалегідь продуманою, спланованою, методично обґрунтованою… Отже, велику увагу у своїй роботі вчителі району надають розвитку творчих здібностей учнів і на уроках, і в позаурочний час. Однією з форм роботи з обдарованими дітьми є підготовка учнів до творчих досліджень у рамках Малої академії наук. Метою досліджень учнів з літератури в системі МАН України є розвиток їхньої широкої читацької культури, сприяння поглибленню літературної освіти, виявлення наукових інтересів та творчого потенціалу, залучення до пошукової діяльності, створення умов для самовизначення у майбутній професії.

Десятий рік вчителі району працюють з обдарованими учнями над написанням науково-дослідницьких робіт і кожного року отримують призові місця у ІІІ етапі конкурсу.

Призерами стали: Букшаневич Ольга (вчитель – Микитюк Н.В.) – «Оноре де Бальзак і Україна», Микитюк Наталія  (вчитель – Микитюк Н.В.) –  «Дитячі образи у творах Ч. Діккенса і В. Винниченка», Оверчук Вікторія (вчитель – Фесенко С. П.) – «Україна в записках Надії Дурової», Драган Олена (вчитель Трубіцина Л.О.) – «Мотиви і образи лірики Ф. Тютчева у поезії В. Свідзинського», Бебешко Мар’яна (вчитель – Трубіцина Л.О.) – «Райнер Марія Рільке й Україна», Джус Олена (вчитель – Трубіцина Л.О.) –  «Давид Гурамішвілі – Григорій Сковорода: перегуки життєвих і творчих доль», Давидова Наталія (вчитель Трубіцина Л.О.) – «Спільні мотиви та образи у ліриці Ф. Тютчева і В. Свідзинського», Самедова Лейла (вчитель Трубіцина Л.О.) – «Образ сильної жінки у творах Шарлотти Бронте «Джен Ейр» та Ольги Кобилянської «Царівна» ».

Багаторічний досвід підготовки учнів до творчих досліджень у рамках Малої академії наук переконує, що найважливіше у цій роботі – особистісний підхід, виявлення схильностей, можливостей кожного з них. Справді, здібності не можна прищепити, надати, сформувати. Їх можна лише розвивати.

Теми для науково-дослідницьких робіт підбираємо переважно компаративного характеру, що дає можливість порівняти, дослідити і знайти спільне у творчості зарубіжних письменників і українських. Так, досліджуючи творчість російського поета Ф.Тютчева й українського В.Свідзинського, ми прийшли  до висновку, що хоч В.Свідзинський писав на багато років пізніше, та в його поезіях знаходимо схожі з тютчевськими мотиви й образи:

1.Мотив самотності. Два вірші «Silentium!» Ф.Тютчева й «Із мурованого покою...» В.Свідзинського закликають до духовної зосередженості, внутрішнього  слуху людини.

2. Єдності природи і людини.

3. Мотив швидкоплинності життя. Як і Тютчева, Свідзинського хвилювали думки про існування світу, його доля, кінцевий рахунок.

«Умруть і небо, і земля ...» – цей дивовижний твір, напевно, не має аналогів в українській поезії своєї доби.

Умруть і небо, і земля,

Замовкнуть голоси природи,

І, набігаючи здаля,

Не будуть плюскотати води.

Все, що росте, зоріє, пахне,

Безмовний холод пожере.

І злоба без людей зачахне,

І смерть без здобичі помре.

Свідзинський висловлює надію, що залишаться жити лиш буйний вітер степовий та слова поетів прозорливих, їх благання, скарги і прокльони.

 І водночас цей вірш Свідзинського співвідносний  з «Останнім катаклізмом» Ф.Тютчева.

Когда пробъет последний час природы,

Состав частей разрушится земных:

Всё зримое покроют воды,    

И Божий лик изобразится в них.

4.Безсмертя творчості: неможливість вираження думки у слові, обмеженість людського пізнання та самопізнання.

5.Мотив нещасливої любові.

6.Мотив всеохоплюючого жалю, або лірика співчуття.

7.Туги за батьківщиною.

Спільними є й деякі образи, зокрема: Тиші, Ночі, Води, Весни, Сну. Ліричний герой поезій в обох поетів теж наділений дуже схожими рисами.

Формуванню національної свідомості, активної громадянської позиції сприяє і дослідження на тему «Райнер Марія Рільке й Україна». Під час своєї другої подорожі Україною поет два тижні перебував у Києві. Він був настільки вражений його величчю та красою, що навіть подумував про те, щоб   назавжди залишитися жити в цьому місті, яке називав «близьким до Бога». Поет відвідав могилу Т.Шевченка в Каневі, із захопленням читав твори Кобзаря. Був поет у Кременчуці, Полтаві, Харкові, вивчав фольклор, цікавився історією, митцями України. Краса і безмежжя української природи глибоко запали в душу.

Зустріч поета з Україною, почерпнуті на цій землі враження певною мірою спричинили радикальний злам в його творчості. Українська культура, історія і фольклор сформували більш зрілу творчу манеру Рільке. «Часослов» містить уже не просто суто особистісну лірику, вона промовляє до всього людства. Рільке перекладали наші кращі майстри: Д.Павличко, В.Стус, М.Лукаш, М.Бажан, П.Тичина. Особливої уваги перекладачів удостоївся вірш «Herbstag» («Осінній день»), відомий сьогодні в шістнадцяти перекладах українських авторів.

 Впродовж трьох років учениця Джус Олена досліджувала паралелі життєвих шляхів українського і грузинського поетів (Г. Сковороди та Д. Гурамішвілі), спільні та відмінні мотиви у їх творчості. В роботі були використані фотоматеріали експозиції Миргородського літературно-меморіального музею Д. Гурамішвілі, монографічне дослідження у двох книгах заступника музею Людмили Розсохи «Грузини в Україні. Шляхами Давида Гурамішвілі».

Проблемам компаративного характеру була присвячена робота Микитюк Наталії «Дитячі образи у творчості Чарльза Діккенса і Володимира Винниченка» (вчитель Микитюк Н.В.). У творах англійського й українського письменників учениця знайшла багато спільних проблем: трагічні наслідки відсутності любові батьків до своїх дітей, ігнорування суспільством сиріт, боротьба малюків за виживання у жорстокому світі.  Це дослідження зайняло третє місце в обласному конкурсі науково-дослідницьких робіт.

Із світової літератури не проводяться олімпіади, звичайно, причини в тому, що постійно змінюються програми, але наші учні можуть проявити свою творчість у різноманітних конкурсах на різних рівнях.

Так учень 11 класу Квасилівського НВК «школа-ліцей» Микитюк Ігор (вчитель Микитюк Н.В.) став фіналістом (ІІІ місце) Всеукраїнського конкурсу «Безмежний світ Шекспірових сонетів» у номінації «Сонет до Великого Барда» і нагороджений Грамотою Міністерства освіти і науки та асоціації викладачів зарубіжної літератури.

За вимогами конкурсу потрібно було творчо переробити переклад 91-го сонета Вільяма Шекспіра і написати свій сонет-звернення «Сонет до Великого Барда». Не буду читати сонет, але першу строфу процитую:

Я Барду Великому хочу сказати:

Нехай вже минуло багато років,

Ваш вічний сонет допоможе впізнати

У нашій сучасності фальші мотив.

І два останні рядки:

Та наше століття, як ваше воно:

Забули про честь і про гідність давно.

І ще одна учениця Квасилівської школи Субурай Оксана (зараз навчається у Києві) отримала І місце в області, взявши участь у Всеукраїнському конкурсі учнівської творчості «Об’єднаємося ж, брати мої», і в Києві разом з фіналістами з інших областей була нагороджена іменним годинником міністра освіти і науки України, отримала сертифікат і книги. А починалося все із дебюту під час проведення тижня світової літератури у школі.

На початку червня, до дня народження О.Пушкіна у Рівному проводилось Пушкінське свято (конкурси читців, юних художників). Учні шкіл нашого району теж брали у ньому участь і отримували призові місця (навчальні заклади Кустина, Зорі, Городка, Любомирки, Клеваня). Учні Квасилівського закладу Клебан Сергій, Федорчук Тетяна підготували літературно-музичну композицію «Зустріч Онєгіна і Тетяни-княгині».

Успішно працюють у школах району театральні студії, драматичні гуртки, лялькові театри. Наприклад, ляльковий театр «Капітошка» під керівництвом вчителя світової літератури Пасеки Р.Б. (Квасилівський НВК «школа-ліцей») виступає із своїми виставами і в школі, і в дитсадку, і в Будинку культури. Виступ юних артистів був показаний по Рівненському телебаченню. В обласному конкурсі лялькових театрів «Капітошка» постійно займає призові місця.

Не кожен учень, що готує манівську роботу, стане науковцем, що пише вірші чи оповідання, стане письменником, не кожен член драматичного гуртка – актором, але, я думаю, нам не слід вважати це своїм недопрацюванням. Наше основне завдання – навчити своїх вихованців творчо мислити, хоч би ким вони стали у майбутньому, полюбити сам процес творення. Бо від цього процесу – вміння творити нові ідеї, себе, врешті-решт, - залежить їхнє майбутнє і майбутнє нашої держави.

ТЕЗИ

Давидова Н.В. 11-Б клас

НВК «школа-ліцей» смт. Квасилів

Рівненська Мала академія наук

учнівської молоді

Спільні мотиви та образи

 у ліриці    Ф. Тютчева і В. Свідзинського

Майже століття відділяє періоди творчості російського поета Федора Івановича Тютчева та українського – Володимира Юхимовича Свідзинського (Свідзінського). Але, як би це не здавалося дивним, вражає типологічна близькість і  спорідненість мотивів та образів їхніх поезій.

Життєві шляхи цих особистостей дуже різні, але єднає їх схожість крутих поворотів творчої долі. По-перше, обидва поети публікувалися мало, з різних, звичайно, причин. По-друге – перебували в тіні більш визначних своїх сучасників-поетів. Та знайшлися у їх оточенні люди, які змогли високо оцінити їх твори та викликати інтерес до них у інших.

Однак факти життя нічого не скажуть про перегук внутрішніх, духовно-поетичних світів обраних митців. Розгляд світоглядно-естетичних позицій і поетик обох митців відкриє нові грані їхнього художнього світу.

Як виявилося, самотність, світова туга – основний мотив їхніх поезій. Щоб знайти відповіді на одвічні питання, Тютчев і Свідзинський занурюються у сутінок, морок, хаос. Катастрофа світу постає в обох поетиках через натурфілософію.

Типологічна  схожість поезій завдячує схожості тональності їхнього мовлення. Це, при всій своїй виражальній силі, притишена, погашена тональність, сповнена натяками, уповільнена відтінком задумливої печалі, глибокого і підкресленого особистісного переживання, розгорнутого у просторі світу. Два вірші «Silentium!» Ф.Тютчева й «Із мурованого покою...» В.Свідзинського закликають до духовної зосередженості, внутрішнього  слуху людини.

Для обох поетів характерними є використання образів природи для вираження складних переживань, що відбуваються в душі людини. У багатьох поезіях Тютчева природа живе, діє, як людина. Так, весняні води «бегут и будят сонный брег», «гласят во все концы», а зима «злится», «хлопочет», «ворчит».

Природа займає важливе місце й у ліриці Свідзинського. За деякого трагізму деяких віршів поета відчуття щастя буття близьке.

Також Тютчев вірить у безсмертя творчості. Свідзинський ніби продовжує думку Тютчева про те, що творчість є породженням глибини людської духовності, несе разом з цим небезпеку порушення гармонії особистості аж до її руйнації.

Ліричні герої мають схожі переживання: вони сумують через швидкоплинність людського життя, тужать за рідним краєм, шукають сенсу буття. Образ померлої коханої, присутній у поезіях обох поетів, є образом печальної втрати, яка ще більше поглибила цю самотність та призвела до розпачу.

Наскрізними в їхніх поезіях є й однотипні образи, що символізують схожі поняття: тиша, день-ніч (початок-кінець, життя-смерть, пробудження-сон), вода (внутрішній світ людини, самого митця), сон (хаос, безодня, загадковий світ, який можна пізнати через творчість). 

Отже, не дивлячись на те, що Свідзинського свого часу не визнавали як поета, на досить малу кількість відомостей про життя, його творчість відкриває нам талановиту та оригінальну натуру. А близькість його поезій із всесвітньо відомим та видатним поетом Ф.Тютчевим ще раз доводить про літературознавчу цінність його творчості та визначне місце не тільки в українській, а й світовій літературі.

Джус О.В.11-Б клас

Квасилівський НВК «школа-ліцей»

Рівненського району

Рівненська Мала академія наук

учнівської молоді

Давид Гурамішвілі – Григорій Сковорода:

перегуки життєвих і творчих доль

ХVIII  століття подарувало світові багатьох неповторних особистостей, і серед них грузинський «поет, воїн, хлібороб» Давид Гурамішвілі та український «поет, учитель і творець притч» Григорій Сковорода. Що могло об’єднувати ці особистості, крім того, що вони були сучасниками? Обидва вони прожили дивовижне життя та були незвичайними людьми. Народилися в країнах, які не були вільними. Ця та кілька інших обставин і визначили їхню долю та дали натхнення для творчості та філософських роздумів.

Спільне і відмінне обох митців виростає з їх філософських шукань, з літературного життя другої половини ХVІІІ ст. Людина та її доля, як стати «істинною людиною» - питання, які цікавили обох поетів. Для Давида переказ історичних подій має свій зміст, своє значення. Причину всіх нещасть, що навалилися на Грузію, Гурамішвілі вбачає у віровідступності, у тому, що люди забули про Бога, і той їх покарав.

За допомогою системи символів у 14-тій пісні «Саду...» Сковорода створює жахливу картину становища України після зруйнування Козацької держави. А теми третього десятка пісень співзвучні з думкою Гурамішвілі, що жити потрібно «в Бозі», задовольнятися малим, що смерть – то спокій, і хто веде праведне життя, хто знайшов своє щастя у світі, не повинен її боятися.

Однією з рис, що відрізняє творчість грузинського поета від українського, є та, що в другого немає жодного твору, в якому б відбивалися переживання, пов’язані із коханням.  Д.Г. Гурамішвілі — один з перших в грузинській літературі створив образ жінки — представниці іншої нації. Гурамішвілі належить велика заслуга в історії грузинської версифікації. Він увів і утвердив багато нових розмірів (так звані “Гурамулі”, гурамішвільські).

Сковорода теж пішов своїм шляхом і “...спромігся підсумувати не тільки досягнення віршової техніки свого часу, а й закласти підвалини нової силабо-тонічної системи” [20, 170]. Особливо це помітно у ліричних поезіях “Саду божественних пісень”, дуже різноманітних за своєю ритмічною будовою та поетичною інтонацією.

Гурамішвілі вніс у грузинську поезію інтонації гірських народних пісень, а також українські та російські пісенні мотиви. Це було великим досягненням, адже таким чином він відійшов від книжної традиції й дуже спростив стиль, влив у поезію цілком новий народномовний струмінь.

Були новими для української лірики й пейзажні поезії Сковороди. Використовуючи мотиви веснянок для образного вираження настрою та постійні епітети (“весна люба”, “зима люта”, “красні села” тощо).

Г.Сковорода використовував багато афоризмів (біблійних, з античної літератури, народних прислів’їв та приказок), і це зумовило те, що багато його висловлювань визначаються нами сьогодні теж як афоризми. В них тісно переплелися фольклорна та літературна традиції.

Грузинський юнак, викрадений лезгінами, випадково опинився в Україні. Мандрівний філософ, який жив так, як учив. Гурамішвілі і Сковорода  - сила їх розуму йде «на кілька аршинів» у глибину. Своїми діяльністю і життям довели,  на що здатні справжні майстри художнього слова. Поезія Гурамішвілі та Сковороди, безперечно, входить до світової дорогоцінної скарбниці культури й літератури.

ТЕЗИ

Самедова Л.Р.

Трубіцина Л.О.

11-А клас

НВК «школа-ліцей»

смт. Квасилів

Рівненського району

Рівненська Мала академія наук

учнівської молоді

Образ сильної жінки у творах Шарлотти Бронте «Джен Ейр» і

Ольги Кобилянської «Царівна»

ХІХ ст. стало переломним у багатьох моментах для тогочасного суспільства. І яскравим показником цього є поява в світовій та вітчизняній літературах образів сильної «нової» жінки, незалежної та самодостатньої. Так, жіноча тема є однією з основних в тогочасній літературі Англії, Франції, США. Поступово відбувається вихід жінки у публічну сферу, і це пов’язано із появою таких понять, як «фемінізм» та «емансипація».

Протистояння патріархальних і сучасних уявлень про місце і роль чоловіка та жінки у суспільстві і в родині спричинило появу нового типу жінок у реальному житті і подальше відображення цього образу у літературі Франції, Англії, України тощо. Еволюцію фемінізму в літературі уособлюють Жорж Санд, сестри Бронте і Марко Вовчок. Використовуючи чоловічі псевдоніми, жінки намагаються ввійти в культуру і вписатися у традиційний літературний канон.

В європейській та англійській літературі зокрема саме творчість Шарлотти Бронте уособлює певні літературні та культурні інновації й визначає провідні тенденції у дусі фемінізму. Завдяки їй з’явився новий тип героїні, здатної до дії, тонкого відчуття життя. Для неї роман став засобом саморозкриття й самопізнання особистості, з виразним звучанням теми жіночої емансипації.

Пожвавлення феміністичного мислення в європейській літературі ХІХ ст. вплинуло також на українську, де жіноче письмо виокремлюється як самобутнє явище. Такі  видатні    автори   того   періоду, як   Ганна Барвінок,   Марко Вовчок, Н.  Кобринська, Уляна  Кравченко, Леся Українка, Л.     Яновська, О. Енгельгардт, С. Ковалевська, Є. Тур, Н.  Хвощинська, М. Цебрікова та інші втілювали різні аспекти теми жіночої незалежності у своїй творчості.

Поворотним моментом стала, звичайно, творчість Ольги Кобилянської.         «Нова жінка» О. Кобилянської – людина з сильним характером, спроможна на одинокий виклик суспільству.  

У повісті «Царівна» простежується головний принцип феміністичного підходу – зосередження на жінці як творцеві власного життя, використання нових жіночих цінностей, аналіз особистого досвіду жінки. 

У творах Ш. Бронте та О. Кобилянської багато автобіографічного матеріалу: самоосвіта, створення самої себе як творчої особистості, мрії про велике кохання, яким не судилося здійснитися. Писали, тому що відчували потребу самовираження і потреби часу.

Образи головних героїнь творів англійської та української письменниць дуже схожі, як і деякі обставини їхнього життя. Прикметною рисою обох творів є подібність соціального стану головних героїнь: Джен Ейр та Наталки Веркович. Обидві вони є сиротами і роки дитинства проживають у родинах своїх родичів. Схожі риси знаходимо й у зовнішності героїнь. Розум, знання, людська гідність, самоповага – ці якості стають головними в їх світогляді.

Й англійський роман, і українська повість містять оповідь про драматичні і гострі проблеми сучасного їм дійсного життя. Незалежно від факту, що часова відстань між появою цих творів складає майже 50 років - «Джен Ейр» було надруковано 1847 року, «Царівна» вийшла в світ у 1895, спільною рисою цих творів є розробка проблеми жіночої емансипації.

Ш.Бронте і О.Кобилянська створили новий тип жінки, яка сама намагається побудувати своє життя, обстоюючи рівність у правах з чоловіками та захищаючи свою людську гідність і честь.