Самостійна робота

“Все, що  учень може взяти сам,

не можна йому давати.”

В. Сухомлинський

Ми живемо у стрімко мінливому світі. Кожен день приносить людям нові знання, нові відкриття. Наявна ж інформація швидко застаріває. Крім того, завдяки Інтернету нашим учням відкритий доступ до будь-якої інформації.

Все це вимагає нових підходів до навчання. По-перше, тому що за таких умов інформативна функція вчителя відходить на другий план, а основною стає роль організатора класної роботи. По-друге, і це головне, у школі учні мають сформувати навички і вміння самостійного оволодіння матеріалом, критичного його осмислення і застосування на практиці.

Пріоритетними на сучасному уроці зарубіжної літератури є прийоми інтерактивного навчання, бо запровадження їх у навчальний процес робить його ефективним, адже ставить учнів перед необхідністю мислити, самостійно шукати шляхи вирішення навчальних завдань.

Кажуть, скільки мов знає людина, стільки життів  вона проживає. Це ж саме можна сказати про літератури, котрі створені різними мовами. Кожна національна література – це неосяжний духовний світ, частка єдиного духовного космосу людства. Літератури мають давню традицію і акумулюють величезний гуманістичний досвід. Література піднімає індивідуума на вищий рівень людськості. Саме таке завдання стоїть перед учнями зарубіжної літератури. Твори світової класики мають стати віконцем в інший, невідомий світ, просякнутий ідеалами добра, злагоди і краси.

Знайомство із зарубіжною прозою та поезією повинно розширювати діапазон знань учнів у галузі культури інших народів, заохотити їх до подальшого читання шедеврів великих митців минулого і книг сучасних письменників, пробудити інтерес до літератури світу взагалі.

Є в школі література, є учні, що її вивчають, є вчитель, покликаний організувати це вивчення... У яких же взаємозв’язках вони перебувають? Чи тільки через учителя приходить класична і новітня світова література до учня? Якщо ж ні, то якою мірою цей процес може відбуватися без особи педагога? Що можуть зробити самі учні, цілковито самі (зрозуміло, під керівництвом учителя), щоб раціонально використати свій час, а головне – розвинути розумові сили, сформувати необхідні для життя гуманітарні вміння й навички?

Гуманістичне спрямування української національної школи (глибока народність, віра в творчі сили учня) і особливе становище літератури як шкільного предмета (це передусім мистецтво, а не наука і до того ж обсяг матеріалу величезний, а годин на його вивчення небагато) вимагає повсякчас вдаватися до самостійної роботи учнів. Завдяки самостійній роботі школярі свідомо й міцно засвоюють основи літературної освіти та розвивають своє логічне й образне мислення, уяву й пам’ять, усне й писемне мовлення. Велике значення самостійної роботи ще й в тому, що вона прищеплює учням необхідні практичні уміння й навички розумової праці в галузі гуманітарних наук і мистецтва слова, без яких наш сучасник не буде по-справжньому культурною людиною. Самостійна робота виховує допитливість, кмітливість, інтерес до знань, працьовитість, ініціативу. Вона загартовує волю учнів, дисциплінує їх, привчає доводити почату справу до кінця, виховує наполегливість і витримку. Самостійна робота сприяє також формуванню в учня творчої активності, бо в процесі її застосування учень стає не лише об’єктом, а й суб’єктом, співтворцем навчання і виховання. Зрештою, без широкого впровадження самостійної роботи на науковій основі школа не зможе остаточно ліквідувати перевантаження учнів, яке підриває здоров’я школярів.

Думка про те, що учень повинен бути активним у навчанні, утвердилася в педагогіці дуже давно. Ще Сократ привчав своїх учнів до самостійного мислення, до вміння самостійно й активно працювати, шукати істину.

Борцями за ідею розвитку активності, самостійності були видатні педагоги минулого. Так Я. А. Каменський розвивав самостійність своїх учнів під час спостережень, практичного застосування вивченого. Він рішуче протестував проти такого навчання, коли школи ставали страховищем для дітей і катівнею для їх  розуму. Освіта,    на    думку Я. Каменського, повинна бути такою, де б людина керувалася не чужим, а власним розумом і привчалася не тільки читати в книжках і розуміти чужі погляди, а самостійно робити висновки та узагальнення й засвоювати їх справжню суть. Він наполягав на необхідності всіма можливими засобами запалювати в дітях жадобу до знань, розвивати творчу активність, мислення.

Німецький педагог А. Дістервег доводив, що всякий метод поганий, якщо привчає учня до простого сприймання або пасивності. Однією з основних вимог навчання і виховання за Дістервегом є розвиток у дітей самодіяльності, спрямованої на досягання певної мети, яка становитиме об’єктивну сторону виховання.

Саме тому Дістервег надавав перевагу “розвиваючому” способові навчання перед “повідомлюючим” і вважав, що вчитель повинен збуджувати дитячий розум до пізнання і вчити дітей самостійно працювати.

Однією з найважливіших умов навчання і виховання учнів видатний російський педагог К. Д. Ушинський вважав діяльність і активність дітей як зовнішню, так і внутрішню. Вся його педагогічна система основана на принципі свідомості й активності учнів і спрямована на розвиток їх розумової діяльності. Він доводив, що дітям у школі треба по можливості працювати самостійно, а вчителям керувати цією роботою і готувати для неї матеріал.

Ушинський вимагав, щоб уже з перших уроків у школі вчитель привчав дітей до правильних прийомів самостійної роботи.

Погляди Ушинського яскраво виражені в статті “Праця в її психологічному і виховному значені”, де він писав, що навчання є праця і повинна завжди бути працею, сповненою думки. Дітей у процесі навчання треба привчати до праці, до подолання труднощів. Розумова праця важка, швидко стомлює незвиклу людину. Тому дітей слід привчати до неї поступово, не перевантажуючи непосильними завданнями. К.Д. Ушинський вчив дітей порівнювати, розпізнавати предмети і явища, знаходити окремі ознаки їх, робити узагальнення. Видатний педагог вважав, що керівна роль учителя при цьому не зменшується, а зростає.

Цікаві думки про значення активної й самостійної роботи учнів в процесі навчання знаходимо в Л.М. Толстого. “У кожної дитини, - зазначав він, - є прагнення до самостійності, яке шкідливо нищити в якому б то не було викладанні”. Він рекомендував формування самостійності поєднувати з розвитком творчих здібностей у дітей. “Якщо учень у школі не навчиться сам нічого творити, то і в житті він завжди буде тільки наслідувати, копіювати”.

Видатний педагог В. Сухомлинський вважав, що тільки ті знання міцні, які добуваються самостійно, а не подаються в готовому вигляді: «Осмислення знань учня завжди пов’язане з його самостійною працею».

У наш час нагромаджено значний практичний досвід використання різних видів самостійної роботи учнів на уроках, з’явилися методичні праці, дисертаційні дослідження.

Автор одного з кращих підручників з педагогіки Т. Ільїна писала: “Слід визнати, що в нашій школі все ще недостатньо навчають оволодівати методами самостійної роботи... Слухання є основою найбільшої кількості методів. На другому місці стоїть розглядання, на третьому – читання і на четвертому – письмо”.

Отже, дуже важливо, щоб питома вага самостійної роботи на уроках зарубіжної літератури була досить значною, щоб учні не були приречені до  пасивного слухання, а самостійно працювали лише вдома, самотужки оволодіваючи прийомами навчальної роботи. Наслідок – небезпечний розрив між класною і домашньою роботою. У той же час програма х рідної літератури чітко орієнтує: “Знання учнів частіше визначають в процесі аналітичної роботи над новим матеріалом, залежно від активності учнів, вияву їхньої здатності самостійно сприймати матеріал, вести пошуково-дослідницьку роботу. У зв’язку з цим зростають значення та питома вага методу самостійного вивчення матеріалу як на уроці, так і в процесі виконання домашнього завдання”.[2] Це, вважаємо, є основний магістральний шлях новітньої методики в школі.

Методисти, наприклад Б. Степанишин, пропонує двоєдину класифікацію роботи учнів: першу – залежно від завдань, цілей і змісту монографічної теми, другу – залежно від ступеня інтелектуальних можливостей і зусиль учнів. До першої з них належать:

а) підготовча самостійна робота;

б) для засвоєння нового матеріалу;

в) тренувальна;

г) у завершальній стадії вивчення монографічної теми;

д) для поглиблення здобутих знань та вмінь.

Кожна група ділиться на ряд видів. Наприклад, самостійні роботи для засвоєння нового матеріалу поділяються на:

а) вивчення життєвого шляху письменника;

б) самостійна текстуальна робота;

в) опрацювання додаткових джерел.

Цим класифікація не вичерпується, бо кожен з названих видів має ще свою градацію. Скажімо, до самостійної роботи під час вивчення літературного твору входить: осмислене читання тексту з виконанням ряду завдань (зокрема, виписування цитат), відповіді на анкети навчального характеру, твори, усне й писемне коментування тексту, перекази різних видів, підбір епізодів для розкриття повного образу, конспектування розповіді вчителя, реферати, виконання проблемних завдань, зіставлення і порівняння текстів різних авторів, індивідуальних стилів двох письменників, простеження сюжету літературного твору, добір цитат до неілюстрованих тверджень підручника тощо.

Другий аспект класифікацій поділяється за трьома ступенями розвитку самостійності учня. Перший ступінь формування самостійності учня – самостійно-репродуктивний. На цій стадії учень тільки починає вчитися самостійно працювати. Виявляючи свої розумові сили і здібності, він робить перші кроки в набутті необхідних умінь, з різних джерел сприймає інформацію, відтворює її, осмислює й запам’ятовує.

Самостійність учня на даній стадії – це головним чином відтворення всього прочитаного, почутого чи побаченого.

Другий ступінь розвитку самостійності учнів репродуктивно-критичний. На цій стадії учень здобуває не лише міцні навички вільного володіння набутими знаннями і способами їх оперування, а й саму здатність дати відтворюваному критичну оцінку, робити відповідні висновки, вчитися користуватися не лише художніми текстами, а й додатковими джерелами, завдяки яким він відкриває для себе нові сторінки літературних і життєвих явищ. Набуті на першій стадії вміння тут стають навичками, оволодіння якими вивільняє духовні сили для складніших творчих завдань.

Третій ступінь, котрий завершує формування самостійності учня, - критично-творчий. Якщо на першій стадії головним завданням учня було активно пізнавати і пізнане по-своєму відтворювати, а на другій – вміти повністю самостійно виконати завдання й оцінити сам об’єкт опрацювання, себто визначити своє ставлення до нього, то тут учень має творчо застосовувати здобуті знання, вміння й навички, тобто створювати щось якісно нове. На цьому найважливішому ступені самостійності учень навчається не тільки глибоко розуміти мету завдання й оволодіває методами його розв’язання, а й учиться видозмінювати ці методи відповідно до змісту і характеру завдання.

Щоб забезпечити успішну підготовку вчителя до керівництва самостійною роботою учнів на уроках зарубіжної літератури і для організації їхніх домашніх завдань, крім друкованих посібників (тексту художнього твору, що зараз вивчається, учнівського підручника, іншої літератури і наочних посібників), потрібні ще й саморобні:

а) пам’ятки-опори;

б) запитання і тести для проведення бесід і тематичної перевірки знань, зокрема знань учнями літературних текстів;

в) тематика письмових робіт.

Самостійна робота учнів буде ефективнішою і дасть позитивні наслідки лише за певних умов. Основними з них є: чітка, конкретна постановка завдань перед учнями. Дослідження показують, що учні поверхово засвоюють матеріали, якщо їм дається не чітко визначене завдання (наприклад, прочитати другий розділ повісті Джека Лондона “Біле ікло”). Організовуючи самостійну роботу, доцільно спрямувати увагу учнів на виконання певних конкретних завдань до певного розділу:

а) пояснити назву розділу “Божевільний бог”;

б) знайти і відмітити у тексті як автор описує красеня Сміта.

Конкретна постановка завдань чи запитань перед учнями, усвідомлення мети роботи викликають інтерес до неї, сприяють глибокому і свідомому засвоєнню знань, розвитку пізнавальної активності, самостійності.

Характер завдань і запитань для самостійної роботи і ступені їх складності на різних етапах навчання повинні змінюватися.

Завдання і запитання повинні бути спрямовані на розвиток мислення, пізнавальних здібностей учнів. Необхідна така організація самостійних орбіт у сучасному навчальному процесі, за якої учні не тільки засвоюють систему знань, умінь і навичок, визначених програмою, а й розвивають свої творчі можливості і готуються до безперервної самоосвіти, тобто до систематичного формування навичок культури розумової праці.

Доступність і посильність завдань для самостійної роботи.

Завдання, побудовані на великому за обсягом матеріалі, вивчення якого потребує багато часу не дають позитивних наслідків. Тому вони виконуються наздогад, убивають інтерес до знань, не сприяють розвитку мислення. Проте й легкі завдання часто виконуються механічно, без особливого розумового напруження. Вони також не розвивають пізнавальних здібностей учнів, гальмують прагнення самостійно розв’язати якесь питання. Щоб завдання були посильними і містили певні труднощі їх необхідно поступово і розумно ускладнювати. Це ж стосується і форм роботи.

Диференціація завдань для самостійної роботи.

Поєднання індивідуальної і колективної роботи на уроках, вивчення індивідуальних особливостей кожного учня, врахування позитивного і негативного у знаннях, розвитку і вміннях школярів – усе це дає змогу вчителеві запобігати прогалинам у їх знаннях, залучати кожного учня до активного засвоєння матеріалу і оволодіння необхідними уміннями й навичками. Найбільші можливості для індивідуалізації навчання й розвитку учнів дає диференціація завдань для самостійної роботи в класі і вдома. Такий підхід забезпечить послідовний розвиток особистості і пізнавальних здібностей кожного учня.

Готувати учнів до виконання самостійних робіт.

Учитель передусім дає вказівки, інструктаж щодо виконання поставлених завдань. Інструкція має бути чіткою і стислою.

Першим етапом у прищепленні навичок самостійної роботи є показ зразка. Залежно від завдання, виду роботи зразки і демонстрування їх різні. Якщо це складання простого плану якогось розділу твору, демонструється послідовний і логічний шлях такого виду роботи. Якщо це письмова робота, учитель зачитує кращий твір, вказує на позитивне і негативне в ньому, попередньо опрацювавши відповідну пам’ятку.

Другим етапом є колективна робота, під час якої учні  практично виконують певні завдання. Ця робота проводиться кілька разів, при чому участь учителя в ній щоразу зменшується. Він уважно стежить за працею окремих учнів і допомагає тим, хто цього потребує.

Систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів у процесі навчання.

В міру переходу учнів з класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальних можливостей. У зв’язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються. При цьому слід пам’ятати про наступність у застосуванні самостійної роботи.

Ще в початковій школі закладається основа всієї наступної роботи з розвитку логічного мислення та прищеплення їм умінь і навичок самостійної роботи з підручником та іншими навчальними посібниками. В п’ятому класі ці вміння і навички треба не тільки закріпити, але й продовжити, посилюючи елементи самостійності і складності.

Урізноманітнення і взаємозв’язок різних видів самостійної роботи учнів на уроці.

Важливо, щоб між основними видами самостійної роботи учнів існував взаємозв’язок і щоб він був не механічним, а становив єдину цілісну систему самостійних робіт протягом усього уроку. Це сприятиме свідомому і міцному засвоєнню знань, розвитку пам’яті і мислення учнів. Самостійну роботу не на уроці слід урізноманітнювати, вміло чергувати з іншими методами, прийомами і засобами навчання.

Так, під час вивчення теми “Байки” у 6 класі до першого уроку “Байка у світовій літературі. Езоп та його байки. “Езопівська мова” учні отримали випереджувальні завдання: інсценування, виразне читання байок “Лисиця і виноград” Езопа, Федра, Бабрія, Крилова, знайти визначення поняття байки за довідковою літературою, підготувати виразне читання легенди про Езопа.

Урок розпочинається словом учителя, який ознайомлює клас з новою темою, акцентує увагу на головних завданнях, які будуть розв’язуватися протягом вивчення даної теми. Потім класові пропонуються інсценівки байок “Лисиця і виноград”. Завдання: уважно прослухати байки і подумати, чим відрізняється і що спільного в інтерпретації однієї теми в різних авторів: Езопа, Федра, Бабрія, Крилова. Після бесіди, в якій вияснено що ж таке байка, заохочуємо дітей до пошуково-дослідницької роботи за книгою, пропонуючи їм уявити себе в ролі науковця-дослідника, якому необхідно з’ясувати, де ж ота відмінність байки від інших видів поезії (повчальний висновок-мораль байки). Далі зачитуємо визначення байки із літературної енциклопедії. Наступний етап уроку – робота зі статтею підручника: виразне читання статті, складання плану. Потім вчитель розповідає про засновника жанру байки – Езопа. Учень читає легенду про Езопа. Наступний етап уроку: читання з коментарем, аналіз байки за питаннями. Завершальним етапом уроку стає робота над узагальненням поняття про байку. Домашнє завдання пропонується учням за трьома варіантами:

І група -  “ Науковці-дослідники”: знайти у словниках і виписати в зошит значення таких понять: мораль, алегорія, езопівська мова;

ІІ група -  “Нащадки Езопа”: вивчити напам’ять одну з байок Езопа, вміти її пояснити;

ІІІ група  - “Байкарі”: виразне читання байок Езопа. Проілюструвати одну з байок.

На цьому ж уроці слухаються повідомлення членів творчої групи, які отримали випереджальні завдання про байкарів світу. Решта учнів записує до зошитів:

Байкарі світу:

Езоп – грек.

Федр – римлянин.

Бабрій – грек.

Ж. Лафонтен – француз.

І. Крилов – росіянин.

Г. Лессінг – німець.

І Красіцький – поляк.

Г. Сковорода, І. Гребінка, Л. Глібов, П. Гулак-Артемовський,   М. Годованець, П. Глазовий – українці.

На наступних уроках з теми «Байка у світовій літературі» використовуємо такі форми роботи:

- гру «Відгадай слово» (кожен учень вибирає карточку, яка лежить на столі, і відповідає на запитання, записане в ній, наприклад:

1.     Частина байки, в якій ідеться про події.

2.     Основоположник жанру байки тощо.);

-         роботу в парах: один учень запитує, другий – відповідає;

-         прийом «Коло думок»: учні мають висловити власну думку. Наприклад:

На прохання хазяїна принести найдорожчу і найдешевшу річ у світі Езоп в обох випадках приніс язик Як ви гадаєте, чому?;

-         складання «Асоціативного куща» зі словами «Езоп», «Байка» (учні складають самостійно);

-         складання сенканів, наприклад:

Езоп –

Розумний, благородний (сміливий).

Навчає, співчуває, вміє слухати.

Завжди захищає інтереси людей.

Байкар.

-         таку форму самостійної роботи: прочитати байку «Хліборобові діти» і відповісти на запитання. (Тексти байки містяться на кожній парті):

1.     Чим ця байка відрізняється від попередньої?

2.     Чому Хлібороб домігся того, чого прагнув?

3.     Чи актуальна ця байка сьогодні? Який її ідейний зміст?

-         прийом «Слово художникам»: (кожен учень розповідає про свою ілюстрацію, яку намалював до байки);

-         «Подолайте перешкоду»: Доведіть, що даний твір («Квартет») є байкою? Розкрити композицію байки «Квартет». Чого навчає дана байка?;

-         «Мікрофон»: Що нового ви дізналися на сьогоднішньому уроці?;

-         написання твору-мініатюри на тему: «Якою життєвої мудрості навчилися ви, читаючи байки світової літератури?»;

-         скласти власну байку та ін.

Вибір і ефективність різних видів самостійної роботи учнів зумовлюється великою кількістю факторів: віковими та індивідуальними особливостями учнів, дидактичною метою уроку, його типом і структурою, методами навчання, рівнем знань, умінь і навичок самостійної роботи учнів, а також педагогічною майстерністю вчителя.

Взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.

Ці види роботи нерозривно зв’язані між собою, доповнюють один одного. Домашня самостійна робота є органічним продовженням класної. Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно пов’язані і залежать від якості самостійної роботи учнів удома. До виконання домашнього завдання обов’язково повинен подаватися коментар, потрібно проводити систематичну роботу за запитаннями і завданнями, сформульованими в підручнику-хрестоматії, не перевантажувати учнів різними домашніми завданнями. Виконуючи домашнє завдання школярі привчають складати прості, складні, цитатні плани окремих розділів творів, писати твори-мініатюри за даною темою, готувати невелике повідомлення, писати реферати, працювати з довідковою літературою тощо. Домашні завдання повинні мати творчий характер.

Перевірка наслідків самостійної роботи учнів.

Перевірка самостійно виконаного завдання й оцінка його стимулює учнів. Перевірку виконаного у класі завдання важливо проводити зразу ж після закінчення роботи. Форми перевірки треба урізноманітнювати.

Застосування самостійної роботи учнів на всіх етапах уроку.

Самостійна робота учнів може і повинна проводитися на всіх етапах навчального процесу. Місце і питому вагу її на уроках у різних класах визначає сам учитель. Кожен вид самостійної роботи повинен розглядатися не як самоціль, а як засіб формування вмінь і навичок культури розумової праці, свідомого і міцного засвоєння знань, як засіб виховання активності і самостійності у будь-якій трудовій діяльності.

Посилення керівної ролі вчителя в процесі самостійної роботи учня.

Учитель - керівник і організатор пізнавальної діяльності учнів. Він навчає учнів, формує їх світогляд, сприяє розвитку їх пам’яті, уваги, мислення, формує вольові якості, дбає про поглиблення і зміцнення знань, про розвиток активності, самостійності та творчих здібностей.

Ефективність самостійної роботи великою мірою залежить від майстерності вчителя, від того, як він готується до її проведення, а також від того, як він сам володіє навичками самостійної роботи. Плануючи певну тему, вчитель продумує систему самостійних робіт і проводить їх у взаємозв’язку. На уроці він організовує, спрямовує роботу учнів, розробляє методику організації кожного виду самостійної роботи, добирає матеріали для неї, пропонує індивідуальну допомогу окремим учням. На уроках вивчення нового матеріалу важливо, щоб діяльність учителя й учнів поєднувалася в різноманітних варіантах, наприклад:

1.                    Вчитель викладає тільки основні питання, а учні, користуючись підручниками та іншими матеріалами далі самостійно опановують знання.

2.                    Урок починається не з вивчення нового  матеріалу, а з повідомлення учнів. Новий матеріал вчитель пояснює у процесі бесіди.

3.                    Учитель тільки організовує самостійне вивчення учнями нового матеріалу. Усно його на уроці не викладає. Вчитель спрямовує самостійну роботу учнів, робить потрібні доповнення й узагальнення.

Досвід переконує, що застосування варіантів поєднання діяльності вчителя й учнів сприяє не лише озброєнню учнів глибокими і міцними знаннями, а й розвитку їх умінь самостійно користуватися різними джерелами для поновлення своїх знань, спонукає до самоосвіти.

Отже, бути вчителеві готовим до керівництва самостійною роботою учнів означає передусім спланувати й визначити форми, види, їх місце в системі уроків. Щоб успішно проводити самостійну роботу з учнями треба, також знати про їхні вміння і навички та ставлення до роботи, виявити існуючі умови, необхідні засоби тощо. Без цього зворотного зв’язку успішне виконання самостійної роботи може опинитися під загрозою.

Школа, зокрема вчитель літератури, має сформувати в кожного учня і загально логічні вміння (зіставляти, порівнювати, класифікувати, систематизувати, узагальнювати, абстрагувати) і суто навчальні (планувати, тезу вати, конспектувати, реферувати, готувати і виголошувати доповідь), і бібліографічні (працювати з каталогами, картотеками, літописами, з рекомендаційними посібниками), і організаційно-пізнавальні (планувати, координувати і коректувати свою діяльність, виробляти само установку, самоконтролюватися), специфічні (вміти правильно сприймати літературний твір, аналізувати його). Зрештою, самостійна робота з літератури зводиться до основного вміння осмислено читати художній твір, що і є кінцевою метою літературної освіти. Знати літературу – це передусім уміти простежити розвиток сюжету непроаналізованого в підручнику літературного твору, самостійно визначити його проблематику, спроектувати позитивну морально-етичну програму життя письменника на себе, висловити усно і писемно свої міркування, прорецензувати кінофільми, театральну виставу тощо. Без таких та багатьох інших умінь літературна освіта стає формальною. Візьмімо до уваги і те, що  відсутність умінь зіставляти, порівнювати, аналізувати, систематизувати, узагальнювати гальмує засвоєння знань.

Систематичну роботу над формуванням вивчення відповідних вмінь і навичок самостійної роботи потрібно починати з 5 класу, попередньо вияснивши, які форми самостійної роботи вони засвоїли в початкових класах.

Починаючи з 5 класу, потрібно знайомити дітей із способами читання. Їх – п’ять.

1.                   Читання-перегляд використовується для попереднього ознайомлення з текстом за допомогою анотації, змісту і перегортання сторінок. При цьому відбирається, відмічається олівцем усе, що на даний момент важливо читачу.

2.                   Вибіркове читання дозволяє відібраний матеріал переглянути ще раз, не кваплячись, уважно, поглиблено.

3.                   Сканування – швидкий перегляд тексту з метою знаходження потрібної дати, прізвища, назви книги, твору, цитати...

4.                   Швидке читання (від 500 і більше слів за хвилину) – спосіб читання додаткової наукової літератури і газетних статей. Оволодіння ним потребує спеціальної підготовки.

5.                   Поглиблене читання, або його ще називають аналітичним, коментованим, в процесі його здійснюється так зване загальне спостереження над змістом прочитаного, в результаті чого засвоюється текст, тобто розуміється і запам’ятовується. Що значить запам’ятати – ясно: переказав текст – значить, запам’ятав. А що таке зрозуміти зміст статті або книги? Це трудомістка розумова робота, яка вимагає особливих умінь, і протікає у три етапи.

Перший: “Обдумування заголовку тексту”. Про що піде мова? Про що я дізнаюсь? Ставлячи перед собою ці питання, психологічно готуєтесь до активного сприйняття знань.

Другий: “Діалог з текстом”. Справжній читач завжди активний. Він є мов би учасником подій, про які розповідається: погоджується чи сперечається з автором, щось підтримує, а щось засуджує в діях героїв. Він сам ставить собі питання і намагається знайти на них відповіді в книзі. Його перші враження від прочитаного, думки, оцінки при подальшому читанні можуть змінюватись. На цьому етапі особливо важливо усвідомити, що в тексті незрозуміло: виділити всі невідомі слова і вирази, з’ясувати їх значення, звертаючись до словників, довідників, додаткової літератури. Всі ці спостереження записуються в процесі читання. Звичайно,  школярів ще на початку навчального року потрібно навчити користуватись різноманітними словниками-довідниками.

Читаючи текст, доцільно вести короткі записи важливих моментів, використовувати також закладки з нотатками.

Завершивши читання тексту, ставимо перед собою питання: які думки видались найбільш важливими, цікавими, корисними, даємо оцінку прочитаному, висловлюємо свої думки.

Постараємось сформулювати головну думку, задаємо собі питання по всьому тексту, даємо відповідь на них.

Ми говорили досі про загальне спостереження. В нього є різновид – цільове, тобто увага звернена на якийсь конкретний персонаж, на окремі події, положення, висновки...

Цільове спостереження здійснюється так само, як і загальне. Лише одночасно з відбором фактів, положень, деталей відбувається групування цього матеріалу, тобто розподіл за якимись спільними ознаками, що дозволяє об’єднати його в окремі групи.

Отримані теоретичні рекомендації школярі повинні спробувати застосувати на практиці при вивченні одного з програмових творів за допомогою вчителя.

І одразу ж пропонується учням завдання для класної самостійної роботи: за даним зразком написати загальні спостереження над текстом незнайомого невеликого за обсягом художнього твору. А перед виконанням цієї роботи творчого характеру з використанням цитат вчитель пропонує школярам декілька порад із стилістики.:

Прийоми цитування.

Перший – точне цитування (граматично оформляється як пряма мова).

Другий – виклад змісту цитати з вилученням і без вилучення окремих слів та виразів з неї.

Третій – посилання на цитату.

Спонукаючи школярів до самостійної роботи, потрібно постійно (як зазначалося вище) давати необхідні рекомендації щодо виконання тієї чи іншої роботи. Ці пам’ятки-рекомендації зберігаються в окремих папках і роздаються учням на уроці. Наведемо приклади деяких з них.

Як навчитися мистецтву виразного читання

АНАЛІЗ ЗМІСТУ. Робота над оповіданням, віршем або уривком з великого твору починається з розбору змісту, з встановлення головної думки, іншими словами, з визначення теми й ідеї. Лише виходячи з основної думки вибраного для читання тексту, можна визначити частини, логіку подій, що розвиваються, і підготуватися до виразного читання.

ЛОГІЧНЕ ЧИТАННЯ. Головна мета читця – бути правильно зрозумілим, донести до  слухачів думки автора. При підготовці до виразного читання потрібно зробити логічний розбір тексту, тобто осмислити суть кожної фрази, вдуматись у її побудову.

До засобів логічної виразності відносяться логічна пауза і логічний наголос.

Питання, де поставити логічну паузу, далеко не другорядне.

Від місця паузи залежить точність донесення думки тексту. Згадаймо відомий жарт: ”Як написати під диктовку фразу: Стратити, не можна помилувати – або так: Стратити не можна, помилувати”? перестановка паузи повністю змінює суть фрази.

Найчастіше логічні паузи збігаються із розділовими знаками, проте не завжди.

В одних випадках розділові знаки не вимагають логічної паузи:

-         при коротких порівняльних зворотах;

-         при звертаннях в середині або в кінці речення.

В інших випадках  розділовий знак відсутній, а логічна пауза є:

-         часто (але не завжди) на межі між групами підмета і присудка;

-         перед сполучниками і, або.

Точно і ясно донести авторську думку до слухача допомагає і логічний наголос – інтонаційне виділення слів, які виражають головну думку речення або його частини.

ЕМОЦІЙНО-ОБРАЗНА ВИРАЗНІСТЬ ЧИТАННЯ. Можна чітко і ясно прочитати текст, правильно використати логічні паузи і наголоси, а художній твір все ж таки “не дійде” до слухача, не схвилює його. Чому? Читанню необхідно віддати не лише розум, а й серце, щоб донести до слухача безкінечну різноманітність людських почуттів: радість і горе, незадоволення і захоплення, м’яку  посмішку і злу іронію – словом, усе, що виражає авторський текст. А для цього потрібно чітко уявити, “побачити” те, про що читаєте, виявити і виразити власне ставлення до подій, дійових осіб. Лише відвертість переживань і почуттів читця можуть зачепити слухача.

Як вчити вірші

Вірші починають вчити лише після того, як стала зрозумілою їхня думка і відчутий настрій.

Читаючи рядок за рядком, відтворюйте в своїй уяві все те, про що пише поет, - картини, явища, настрій...

Грі уяви допомагає поетична мова твору – епітети, метафори, порівняння тощо.

Виділяйте їх при читанні  й очима, й інтонацією.

В думках відмітьте для себе: тут – роздум, а тут порівняння, гнів або біль...

Вірш прочитано (і, можливо, не один раз), що ж хотів сказати поет? Яка думка, які почуття приховані в словесній поетичній тканині? Чи правильно вгадано порух думки, мелодію вірша?

А тепер іще раз виразно прочитайте вірші... Закрийте книгу і спробуйте відтворити вголос напам’ять. Якщо десь відчуваєте труднощі – відкрийте книгу і звіртесь із текстом: яка особливість віршів забулась? Але ні в якому разі не “зубріть”, тобто не повторюйте бездумно рядки.

І пам’ятайте: за один раз вивчити вірш неможливо (в різних людей різна пам’ять).  Не лінуйтесь повторити вказану вище попередню роботу. А вранці, перед уроками, на свіжу голову “перебіжіть очима” текст ще раз.

У 5-му класі потрібно навчити дітей переказувати текст докладно, вибірково і стисло, характеризувати героїв на основі їхніх вчинків. У 6-му класі ця робота продовжується. Наприклад, при вивченні міфів про Геракла, перш ніж учні переказуватимуть (докладно, стисло , вибірково) прочитані міфи про Геракла, цитуватимуть окремі фрагменти міфів для підтвердження своїх вражень від героя, варто запропонувати їм відповісти на запитання, що стануть своєрідним планом розповіді:

1.     Розкажіть, хто такий Геракл?

2.     Про які подвиги героя ви дізналися.

3.     Який з них вас найбільше вразив? Чому? Обґрунтуйте свою відповідь.

4.     Як ви гадаєте, завдяки яким рисам Гераклові вдалося здійснити подвиги? Поясніть свою думку.

5.     Словесно намалюйте цього славетного героя.

6.     Поміркуйте, чому Геракл вважався улюбленим національним героєм грецького народу?

Потім опрацьовуємо пам’ятки: На що звернути увагу під час переказу”, “ Як розповідати про літературного героя”. І тільки після цього діти переказують текст відповідно до завдання (стисло, близько до тексту), розповідають про Геракла, використовуючи цитати.

У 5-6-их класах учні повинні ще й навчитися складати простий план тексту. Проводимо такий урок після вивчення міфу “Прометей”. Спочатку читаємо в підручнику визначення слова “план”, визначаємо тему та ідею міфу про Прометея. Потім колективно складаємо план міфу й записуємо на дошці і в зошитах.

ПЛАН

1.     Влада Зевса.

2.     Прометей навчає людей.

3.     Угода між Зевсом і людьми.

4.     Прометей викрадає вогонь.

5.     Пророцтво Прометея.

6.     Прометей розкриває таємницю.

7.     Геракл звільняє Прометея.

8.     Іскра Прометеєвого вогню.

Домашнє завдання дітям – письмово скласти простий план до частини міфу “Визволення Прометея”.

П’ятикласників слід уже вчити складати відгук на самостійно прочитаний літературний твір. Звичайно, учням потрібно запропонувати опрацювати пам’ятку і дати план написання такого виду творчої роботи.

Потім зачитати зразок відгуку і тільки після цього даємо завдання учням самостійно скласти відгук на прочитаний раніше твір.

П’ятикласники вже люблять різноманітні літературні ігри, вікторини, із задоволенням розгадують кросворди, малюють ілюстрації.

Як зазначалося вище, на уроці слід поєднувати декілька видів самостійної роботи. Наприклад, під час вивчення казки Андерсена “Снігова королева” на уроці за темою “У палаці Снігової Королеви” можна використати такі форми самостійної роботи: і виразне читання, і переказ епізодів, і розгадування самостійно складених кросвордів, і складання таблиці “Що засуджує і що возвеличує письменник у своїй казці”.

Під час вивчення казки Р. Кіплінга “Мауглі” (урок на тему “Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх господаря”) використовуємо наступні види самостійної роботи:

1.     Складання запитань за життєвим і  творчим шляхом письменника.

2.     Переказ епізодів казки.

3.     Написання сенканів.

4.     Складання твору-мініатюри (опис ілюстрації “Мауглі перемагає Шер-Хана”).

5.     Складання плану до характеристики Мауглі (розділ “Брати Мауглі”), використовуючи цитати. План складається під керівництвом учителя.

У 6 класі вдосконалюємо здобуті учнями вміння і навички самостійної роботи на уроці і вдома і формуємо нові. Наприклад, учні повинні навчитися визначати роль зображальних та виражальних засобів мови, переказувати усно і письмово невеликі за обсягом епічні твори або фрагменти з них, зокрема з елементами опису (пейзажу, інтер’єру, портрета), порівнювати героїв твору, складати план (складний) характеристики образу героя, план твору-роздуму про героя і сам твір-роздум про героя (усно й письмово).

Звичайно, спочатку опрацьовуємо пам’ятки, даються учням певні рекомендації, зачитуються зразки творів. Учні охоче готують повідомлення про письменників, шукаючи цікаві факти біографії, складають кросворди, готують інсценізації байок та інших творів, самі складають байки.

Семикласників ми повинні навчити визначати ідейно-художню роль елементів сюжету (експозиції, зав’язки, кульмінації, розв’язки) та тропів у творі. На даному етапі навчання у школі у дітей слід формувати вміння складати план (складний) порівняльної характеристики образів художнього твору і твору-роздуму над проблемами художнього твору, а також складати (усно і письмово) твір-роздум над проблемами художнього твору, порівняльну характеристику образів художнього твору. Наприклад, після вивчення повісті М. Гоголя “Тарас Бульба” пропонується учням написати твір-роздум “Рідні брати – різні долі”. Підготовка до написання такого твору потрібна немала. Спочатку проведемо бесіду, під час якої згадуємо, які види творів дітям відомі (твір-опис, твір-мініатюра, твір-роздум, твір-відгук тощо), чим вирізняється твір-роздум. Далі учні самостійно опрацьовують пам’ятку “Як писати твір-роздум”. Наступний етап уроку – евристична бесіда:

-         Як ви зрозуміли слова, обрані для теми твору-роздуму?

-         Виділіть ключові слова. Що вони означають?

(Слова рідні та різні вказують на спільність та відмінність героїв твору, а це свідчить про те, що основою твору-роздуму стане порівняльна характеристика Остапа й Андрія, синів Тараса Бульби).

-         Про що б ви написали на запропоновану тему?

-         Які проблеми порушує автор у творі з огляду на дану тему?

(Проблема братерства не тільки кровного, а й за духом; проблема відданості, честі і мужності у служінні на благо вітчизні; проблема особистого й суспільного життя людини; проблема морального вибору й обов’язку).

Потім звертаємося до цитатної таблиці “Порівняльна характеристика образів Остапа й Андрія”, яка складалася впродовж попередніх уроків, і тепер вона стане тим матеріалом, який потрібен учням у підготовці до написання твору-роздуму.

Продовжуємо евристичну бесіду:

-         Якими ви уявили собі Остапа й Андрія? Як описує їх автор?

-         У тексті відсутній докладний портрет Остапа. Що дало можливість художникам зобразити цього героя?

-         Що виділяє автор у портреті Андрія? Чому Гоголь приділяє багато уваги опису зовнішності героя?

-         Із чим контрастує краса Андрія?

-         Згадайте останні хвилини життя Остапа й Андрія. Хто з братів “красивий”?

-         Що, на думку автора, робить людину красивою?

-         Які почуття викликають у вас образи Остапа й Андрія? На чиєму боці ваші симпатії? А як автор ставиться до героїв?

Наступний етап уроку – колективне складання  складного плану твору-роздуму (зразок):

ПЛАН

І. Братство кровне та братство за духом.

ІІ. Остап і Андрій: брати й вороги.

1.     Формування характеру братів:

а) завзяті бурсаки;

б) козацьке життя.

2.     Бойове хрещення під Дубном.

3.     Обов’язок перед вітчизною і товаришами:

а) Андрій – зрадник;

б) молодий отаман Остап;

в) трагічна смерть героїв.

ІІІ. “Нема уз, святіших від братерства”.

Після запису плану на дошці учні пишуть твір спочатку на чернетці, потім переписують начисто. Бажано для написання такого твору відвести два уроки.

У наступному – 8 класі – учні вже добре володіють певними вміннями та навичками самостійної роботи: визначають ідейно-художню роль елементів сюжету, композиції, вчинків, портрета героя в творі, що вивчається, характеризують героїв твору, порівнюють їх, дають усні й письмові відгуки про самостійно прочитані літературні твори, твори інших видів мистецтва, складають (усно й письмово) твори-роздуми про художній твір, уміють користуватися словниками, довідковим апаратом підручників, хрестоматій.

Діти отримують випереджальні завдання до уроків і самостійно готують повідомлення про письменників, важливі історичні події і розвиток культури тієї чи іншої епохи, на які потрібно звернути увагу при вивченні творчості  письменника даного періоду. Наше завдання – розвивати творчі здібності учнів. Восьмикласники зацікавилися творчістю японського поета Мацуо Басьо, спробували уявити художній світ поета, зображений у хоку, намалювали ілюстрації і навіть самі склали хоку. Учні писали листи до поетів (Шекспіра, Петрарки), в яких виразили свої враження від прочитаних сонетів.

У старших класах питома вага самостійної роботи на уроках літератури і при підготовці домашнього завдання досить велика.

Ми розуміємо, у якій би галузі випускники шкіл в майбутньому не працювали, їм у час бурхливого розвитку техніки, науки й культури не вистачить тих знань, які вони винесуть із стін школи. Учнів необхідно озброїти необхідними вміннями й навичками самостійної пізнавальної діяльності, привчати не тільки використовувати прийоми, які закріпились у їх практиці, а й шукати нових засобів для творчого розв’язання завдань.

На уроках у старших класах часто використовується такий метод навчання, як лекція. Вміння слухати і записувати лекцію дуже важливе для старшокласників, майбутніх студентів. Тому в першу чергу знайомимо учнів  із пам’яткою “Вчіться слухати і записувати лекцію”.

Шкільна лекція в межах 30-40 хвилин допомагає зорієнтуватись у великому і складному матеріалі (а це – економія сил і часу), сприяє усвідомленню суті теми, яка викладається, розвиває увагу, збагачує мову – зрештою, дуже цікавий і потрібний метод пізнання.

Проте слухання лекції – це праця і праця нелегка.

Поставте собі завдання: відволіктися від усіх сторонніх думок і незважаючи ні на що вислухати до кінця лекцію, а якщо необхідно, записати її. Така міцна установка не буде зайвою: вона дає психологічне спрямування на роботу.

Під час лекції не звертайте увагу на жести та міміку лектора – тільки слухайте і записуйте. На початку слухати завжди легше, але треба зберегти в собі сили і бажання бути уважним до кінця.

Якщо лектор говорить про те, що ви знаєте, або відходить від теми, - не записуйте, дайте собі відпочинок.

Як записувати лекцію – слово в слово? Звичайно, ж ні! Все можна записати, якщо лекція не читається, а диктується. Однак, диктовку не можна назвати лекцією. Справжня лекція – це мислення вголос, жива людська мова, яка вимагає від слухача не механічного, бездумного запису кожного слова, а аналітичної роботи думки: виділити головне, зафіксувати в пам’яті, зробити відповідний запис...

Таким чином, записуються лише головні, ключові положення (слова, словосполучення, речення), точні формулювання, поняття, висновки, а інколи – найбільш важливі факти, докази. Записуються коротко, своїми словами в  той час, як лектор наводить докази, доведення або повторює вже висловлену думку.

Для лекційного запису дозволяється користуватися прийомами скорочення слів (даються рекомендації).

А зараз – декілька загальних правил запису лекцій:

1.                   Доки ви не вловили думку лектора, нічого не пишіть, а спокійно слухайте. Лише зрозумівши головну думку, заносьте її в зошит.

2.                   Не намагайтеся записувати кожне слово, все одно не вдасться. Женіться не за словом, а за головною думкою і записуйте її якомога коротше.

3.                   Пишіть розбірливо, щоб легко і швидко читалося записане.

4.                   Все, що лектор пише, вираховує, креслить на дошці, переноситься в конспект.

5.                   Віхами для поділу запису на частини, відділи та для вказівки на логічні переходи є “перехідні” слова: далі, з одного боку, з іншого боку та ін. Їх можна позначити умовним знаком-символом.

І останнє: відразу ж після лекції записи опрацьовуються. У випадку незгоди з думкою лектора, нерозуміння тих чи інших питань, пропуску якоїсь важливої думки все, що зафіксоване в запису, з’ясовується і доповнюються.

Класичний метод лекцій при невмілому користуванні завжди мав схильність до пасивності. Активізації цього методу сприятимуть короткі повідомлення, реферати школярів, заохочення учнів до систематизації та узагальнення, введення до структури лекції, бесіди.

Саме у старших класах в учнів формуються вміння складати план, тези, конспект літературно-критичних статей, готувати доповідь чи реферат на літературну тему (за одним чи декількома джерелами).

Вчитель повинен знову ж таки опрацювати з учнями відповідні пам’ятки, перший план, конспект літературно-критичної статті скласти колективно, тільки тоді пропонувати учням завдання для самостійної роботи.

Важливу роль в процесі вивчення художнього твору є формування вмінь і навичок його аналізу. Середніх класах загальноосвітньої школи ще зарано подавати власне аналіз твору. Учні мають пройти складний шлях засвоєння основних літературознавчих понять, набути знань для подальшого аналізу текстів у старших класах.

Щоб підготувати школярів до аналізу художнього твору в старших класах, потрібно врахувати програмові рубрики “Теорія літератури” з української та зарубіжної літератури та розпланувати цей матеріал у логічній послідовності у зв’язку  з творами, що вивчаються. На відміну від академічного, шкільний аналіз художнього твору має насамперед виховне й розвиваюче значення. Він вчить розуміти і відчувати прекрасне, пробуджує дух творчості, розкриває особистість автора.

Саме під час аналізу художнього твору можливе досягнення найбільшої результативності самостійного пошуку; поглиблення знань учнів про вивчений твір, формування вміння аналізу тексту, набуття досвіду пошукової діяльності.

В процесі аналізу художнього твору учням найважче даються узагальнення, зокрема, коли йдеться про визначення теми та ідеї проаналізованого твору. Щоб навчити учнів робити це самостійно, слід допомогти їм розгорнутими запитаннями навідного характеру, наприклад: “Що ви відчули, слухаючи цю поезію? Які почуття та думки виникли у вас під час читання твору?, “Які почуття і думки висловив автор у цьому уривку? До чого поет закликає, що схвалює, а що засуджує? Якими художніми засобами він цього досягає?”

Час від часу треба пропонувати учням самостійно здійснювати в письмовій формі повний аналіз невеликого за обсягом твору.

Отже, самостійна робота учнів на уроці – важлива складова ланка процесу навчання. А вчителеві необхідно усвідомлювати, “якою повинна бути діяльність  на кожному етапі навчання: як вона ускладнюється, за допомогою яких розумових дій виконуються ті чи інші форми самостійної роботи; яке керівництво, тобто діяльність самого вчителя”

Самостійна робота учнів може дати бажані наслідки лише тоді, коли вчитель застосує її у певній системі та послідовності.

Кращі наслідки така робота дає тоді, коли вчитель зарубіжної літератури працює в тісному контакті з учителями інших предметів, особливо гуманітарного циклу.

Самостійна робота – не самоціль, а один із засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності.